“Космічна філософія”

Костянтин Ціолковський

Підбірка творів “Космічна філософія” Костянтина Едуардовича Ціолковського українською мовою

1935

Стаття «Космічна філософія» написана 8 травня 1935 року, тобто незадовго до смерті геніального вченого, у стислій формі ніби підсумовує його роздуми про можливу населеність космосу розумними істотами. Вперше опублікована в журналі “Техника – молодежи” (№4, 1981) з передмовою кандидата філософських наук Н. К. Гаврюшина, за машинописною копією, виправленою самим К. Е. Ціолковським (Архів АН СРСР, фонд №555, опис №1, справа №535).

Космічна філософія

Ми сумніваємося у всюди поширеному житті

Звичайно, на планетах нашої системи можлива якщо не відсутність життя, то його примітивність, слабкість, можливо, потворність і, в усякому разі, відсталість від земного, як такого, що перебуває в особливо сприятливих умовах температури та речовини. Але чумацькі шляхи, або спіральні туманності, мають кожна мільярди сонць. Група ж їх укладає мільйони мільярдів світил. У кожного з них безліч планет, і хоча б одна з них має планету з сприятливими умовами. Отже, принаймні мільйон мільярдів планет мають життя і розум не менш досконалі, ніж наша планета. Ми обмежилися групою спіральних туманностей, тобто доступним нам всесвітом. Але ж він безмежний. Як же в цій безмежності заперечувати життя?

Який би сенс мав всесвіт, якби не був заповнений органічним, розумним, чуттєвим світом? Навіщо були б нескінченні палаючі сонця? До чого їхня енергія? Навіщо вона пропадає задарма? Невже зірки сяють для прикраси неба, для втіхи людини, як думали в середні віки, в часи інквізиції та релігійного божевілля.

Ми схильні думати також, що найвищий розвиток життя належить Землі

Але тварини її і людина порівняно недавно зародилися і перебувають у періоді розвитку. Сонце ще проіснує, як джерело життя, більйони років, і людству належить у цей неймовірний період іти вперед і прогресувати – щодо тіла, розуму, моральності, пізнання і технічної могутності. Попереду на нього чекає щось блискуче, неймовірне. Після закінчення тисячі мільйонів років нічого недосконалого, на кшталт сучасних рослин, тварин і людини на Землі вже не буде. Залишиться одне хороше, до чого неминуче приведе нас розум і його сила.

Але чи всі планети космосу мають такий самий малий вік як Земля? Чи всі вони перебувають у періоді розвитку, у періоді недосконалості? Як знаємо з астрономії, вік сонць найрізноманітніший: від щойно народжених розріджених гігантських світил до згаслих чорних карликів. Старі мають багато більйонів років, молоді сонця навіть ще не народили своїх планет.

Який же висновок? Виходить, що мають бути і планети різного віку: від палаючих, подібно до сонць, до тих, що омертвіли, завдяки згасанню своїх сонць.

Одні планети, отже, ще не охололи, інші мають примітивне життя, треті доросли до розвитку на них вищих тварин, четверті мають уже розум, подібний до людського, п’яті ще зробили крок уперед тощо. Звідси видно, що ми повинні відректися від думки, ніби найбільш досконале життя належить нашій планеті.

Усе ж таки ми доходимо до висновку не зовсім втішного: у всесвіті недосконале, нерозумне й болісне життя поширене такою самою мірою, як і найвище розумне, могутнє й прекрасне.

Але чи правильний цей висновок?

Ні, він не вірний і ми зараз це з’ясуємо. Ми знайшли, що вік планет найрізноманітніший. Із цього випливає, що є планети, які за розвитком розуму і могутності досягли вищого ступеня і випередили всі інші планети. Вони, перейшовши всі муки еволюції, знаючи своє сумне минуле, свою колишню недосконалість, захотіли інші планети позбавити від мук розвитку.

Якщо ми, земні жителі, вже мріємо про міжпланетні подорожі, то чого ж досягли в цьому плані планети, які на мільярди років старші за нас! Для них ця подорож так само проста і легка, як нам проїзд залізницею з одного міста в інше.

На цих передових і зрілих планетах розмноження йде в мільйони разів швидше, ніж на Землі. Утім, воно регулюється за бажанням: треба досконале населення – його народять швидко і в якому завгодно числі.

Відвідуючи незрілі світи з примітивним тваринним життям, які їх оточують, вони знищують його по можливості без мук і замінюють своєю досконалою породою. Чи добре це, чи не жорстоко?

Якби не було їхнього втручання, то болісне самовинищення тварин тривало б мільйони років, як воно і зараз триває на Землі. Їхнє ж втручання – за лічені роки, навіть дні знищує всі страждання і ставить замість них розумне, могутнє і щасливе життя. Ясно, що останнє в мільйони разів краще за перше.

Що ж із цього випливає? А те, що в космосі немає недосконалого і страдницького життя: його усуває розум і могутність передових планет. Якщо воно і є, то на небагатьох планетах. У загальній гармонії всесвіту воно непомітне, як непомітна порошинка на білосніжному полі.

Але як же зрозуміти присутність страждань на Землі? Чому вищі планети не ліквідують наше нещасне життя, не припинять його і не замінять своїм, прекрасним? Є й інші планети, подібні до Землі. Навіщо вони страждають? У світі досконалому, крім переважного прогресу, є і регрес, зворотний хід. Крім того, квіти життя такі прекрасні, такі різноманітні, що найкращі з них потрібно виростити, дочекатися насіння і плодів. Хоча передові планети і випередили інші, але ж це, можливо, пояснюється їхнім старим віком.

Можуть бути пізні планети з кращими плодами. Необхідно поповнювати регрес всесвіту цими його запізнілими плодами. Ось чому залишено без втручання невелике число планет, які обіцяють дати незвичайні результати. Між ними і Земля. Вона страждає, але недарма. Плоди її мають бути високими, якщо їй надали можливість самостійного розвитку і неминучі муки. Знову скажу, що сума цих страждань непомітна в океані щастя всього космосу.

Інші думають: ми маємо роки життя і децильйони років небуття!

Чи не є це, по суті, небуття, бо буття в масі небуття непомітне і таке саме, що крапля в океані води.

Але річ у тім, що небуття не відзначається часом і відчуттям. Тому воно ніби не існує, а існує одне життя. Шматочок матерії схильний до незліченної низки життів, хоча і розділених величезними проміжками часу, які зливаються суб’єктивно в одне безперервне і, як ми довели, прекрасне життя.

Що ж виходить? А те, що загальне біологічне життя Всесвіту не тільки високе, а й здається безперервним. Усякий шматочок матерії безперервно живе цим життям, тому що проміжки довгого небуття минають для нього непомітно: мертві не мають часу й отримують його тільки тоді, коли оживають, тобто набувають вищої органічної форми свідомої тварини.

Можливо, скажуть: хіба доступне органічне життя центрам сонць, планет, газових туманностей і комет. Чи не приречена їхня матерія на вічну смерть, тобто небуття? І Земля, і ми, і всі люди, і все органічне сучасне життя Землі було колись речовиною Сонця.

Однак це не завадило нам вибратися звідти й отримати життя. Матерія безперервно перемішується: одні її частини йдуть у сонця, а інші виходять із них. Кожній краплині речовини, де б вона не перебувала, неминуче прийде черга жити. Чекати їй доведеться довго. Але це очікування і величезний час існують тільки для живого і є їхньою ілюзією. Наша ж крапля не зазнає болісного очікування і не помітить більйонів років.

Знову кажуть: я помру, речовина моя розсіється по всій земній кулі, як же я зможу ожити?

До вашого зародження речовина ваша теж була розсіяна, однак це не завадило вам народитися. Після кожної смерті виходить одне й те саме – розсіювання. Але, як ми бачимо, воно не перешкоджає оживленню. Звісно, кожне оживлення має свою форму, несхожу на попередні. Ми завжди жили і будемо жити, але щоразу в новій формі і, зрозуміло, без пам’яті про минуле.

Прийдешні тисячі і мільйони років удосконалять природу людини і її суспільну організацію

Людство перетвориться ніби в одну могутню істоту під управлінням свого президента. Це найкращий з усіх людей і фізично, і розумово. Але якщо члени суспільства високі за своїми якостями, то яким же високим є вищий, науково обраний із них?

Так неминуче організовується і населення інших планет.

Могутньому населенню вищої планети кожної сонячної системи будуть доступні не тільки планети цієї системи, а й весь навколосонячний простір. Він експлуатується на користь населення, як і вся сонячна енергія. Ясно, що одна планета є крихітка в сонячній системі. Вона не становить центру.

Населення розсіюється по всьому навколосонячному простору. Об’єднанню підлягає не тільки кожна планета, а й уся їхня сукупність і все ефірне населення, яке живе поза планетами в штучних оселях. Отже, після об’єднання кожної планети неминуче настане об’єднання кожної сонячної системи.

Могутність їхня така велика, що вони зносяться між собою не тільки особливими телеграмами, а й особисто, безпосередньо, як знайомі. Тисячі років потрібні для цієї подорожі, але і тисячі років живуть інші жителі сонячних систем, бо мільярди років майбутнього розвитку будь-якої планети дадуть населенню кожної і невизначено довге життя.

Катастрофи сонць, їхні вибухи, підвищення і зниження температур змушують населення все передбачати і все знати про сусідні сонця, щоб заздалегідь віддалятися від загрозливої небезпеки.

Утворюється союз найближчих сонць, союзи союзів тощо. Де межа цим союзам – важко сказати, оскільки всесвіт нескінченний.
Ми бачимо незліченну безліч президентів різного ступеня досконалості. А оскільки цим категоріям немає кінця, то немає і меж досконалості особистої – індивідуальної. Якщо є сотні, тисячі президентів різного рангу, якщо пересічний член суспільства вже незбагненно високий для нас, людей, то наскільки ж має бути високий десятий, сотий, тисячний президент.

Ми говорили поки що тільки про речі та істоти зі звичайної матерії

Вона містить 92 або більше елементів, а останні складені зі сполуки водневих атомів.

Отже, ми говорили про водневих істот, про водневий світ.

Але чи немає ще якоїсь іншої речовини? Є у нас така речовина – мало збагненний світлоносний ефір, що заповнює весь простір між сонцями і робить матерію і всесвіт безперервним.

Є підстави припускати, що сонця і взагалі всі тіла втрачають матерію тим сильніше, чим вони гарячіші. Куди дівається ця матерія? Ми думаємо, що вона переходить або розкладається на більш просту і пружну, яка і поширюється в космосі. Можливо, це є ефір або інша не воднева речовина.

Але звідки ж з’явилися сонця, газоподібні туманності і весь водневий світ? Якщо матерія розкладається, то має бути і зворотний процес – її синтез, тобто утворення з її уламків знову відомої нам водневої матерії 92-х сортів.

Оборотність ми спостерігаємо у всіх механічних, фізичних, хімічних і біологічних явищах. Чи потрібно про це говорити? Кому невідомі явища оборотності, кругового процесу, коли зруйноване знову виникає. Маю на увазі це явище в широкому значенні, в приблизному, а неточно математичному, тому що точно нічого не повторюється. При цих явищах, однак, дотримується закон збереження енергії. Але тут втручається прихована потенційна внутрішньоатомна енергія речовини і явище іноді заплутується. Так радіоактивність, на перших порах, заплутала вчених.

Наведемо найпростіші приклади оборотності. Велика швидкість тіл переходить у меншу і назад. З рідини вийде пара і назад. Відбувається хімічна сполука і назад. Усі 92 елементи розкладаються на водень, а з останнього виходить 92 елементи. Органічна матерія переходить у неорганічну (руйнування, смерть), а неорганічна в органічну.

Так, ймовірно, і розкладання сонць в одному місці супроводжується утворенням їх в іншому.

Раз оборотність така звичайна, то чому не допустити її і в справі руйнування водневої матерії. Вона обертається в енергію, але треба думати, що енергія – особливий вид найпростішої матерії, яка рано чи пізно знову дасть відому нам водневу матерію.

Що ж таке є самий атом водню – початок усього відомого речового світу?

Він створений минулим часом, а він нескінченно великий. Отже, і атом нескінченно складний. У водню були простіші батьки, ще простіші діди тощо.

Чи не подібно це до походження людини? Чи не були її предки все більш і більш простими в міру віддалення від нашого часу. Родоначальник людини – водень, а ближчі предки – 92 елементи. Але людина віддалена від цих предків лише на кілька сотень мільйонів мільярдів років. Це так мало в порівнянні з нескінченністю! Які ж предки водню, якщо взято їх за кілька децильйонів років тому?

Одним словом, якщо розділити нескінченний час на низку нескінченностей, то кожній з цих нескінченностей буде відповідати своя матерія, свої сонця, свої планети і свої істоти. Кожна епоха по відношенню до всіх попередніх грубо матеріальна, і та ж епоха по відношенню до наступних – ефемерна. Усі вони матеріальні, але умовно, з огляду на надзвичайну відмінність у щільності цих світів, одні можна назвати духовними, інші – матеріальними. Щодо нашого водневого світу всі попередні епохи духовні. І наша, коли мине нескінченність часу і настане епоха більш щільної речовини – зробиться духовною. Вона та сама, але це відносно.

Чи залишилося що-небудь від колишніх епох: простіша матерія, легкі ефірні істоти тощо? Ми бачимо світловий ефір. Чи не є це один з осколків первісної матерії? Ми бачимо часом незвичайні явища. Чи не є вони результатом діяльності вцілілих розумних істот інших епох?

Чи можливо, щоб залишилися сліди їхні? Наведемо приклад. Наші земні істоти стали виникати з часу охолодження земної кори. Але одні з них доросли до вищих тварин, а інші залишилися тими самими інфузоріями і бактеріями, якими й були, час то минув один і той самий, але яка відмінність у досягненнях. Так, можливо, частина речовини кожної епохи залишила деяку кількість і властивої їй матерії, і властивих їй живих істот.

Виходить, що серед нас і одночасно з нами існують незліченна безліч інших космосів, інших істот, яких умовно ми можемо назвати нематеріальними, або духами.

Які вони: досконалі чи являють собою потворні явища на кшталт наших нещасних земних тварин?

Ми вже доводили, що зрілий розум нашої епохи, що виділяється космосом, ліквідує все недосконале.

Отже, наша воднева епоха містить у собі прекрасне, сильне, могутнє, розумне і щасливе. Кажу про загальний стан епохи. Також розум інших епох виділив одне хороше. Отже, ми оточені досконалими духами.

Ще питання: чи мають вони вплив на нас і один на одного? По суті, духи різних нескінченностей усі матеріальні. Але матерія не може не впливати на матерію. Отже, вплив духів на нас і один на одного вельми можливий. Грубий приклад: вітер хвилює воду, океани змінюють сушу.

Чи можемо ми перетворитися на цих духів і жити їхнім життям? Матерія то ускладнюється, то розкладається. І те й інше відбувається одночасно і завжди. Що більше мине часу, то більше шансів вийти іншій матерії: простішій або складнішій. У першому випадку з нашої речовини можуть виникнути духи, у другому – більш щільні речовини, ніж водневі. Звичайно, найбільш можливе і близьке – є виникнення з 92-х елементів. Друге – виникнення в елементах найближчої нескінченності. Ще більше треба часу для виникнення в елементах нескінченності другого порядку, більш віддаленої тощо.

Резюмуємо викладене

А. По всьому Всесвіту поширене органічне життя.

Б. Найбільш важливий розвиток життя належить не Землі.

В. Розум і могутність передових планет Всесвіту змушують потопати його в досконалості. Коротше – органічне життя його, за непомітними винятками, – зріле, а тому могутнє і прекрасне.

Г. Це життя для кожної істоти здається безперервним, оскільки небуття не відчувається.

Д. Усюди в космосі поширені громадські організації, якими керують президенти різної гідності. Один президент вищий за іншого і таким чином немає межі особистому або індивідуальному розвитку. Якщо нам незрозумілий кожен зрілий член космосу, то як же незбагненний для нас президент 1-го, 2-го, 10-го, сотого рангу?

Е. Нескінченність часу, що минув, змушує припускати існування ще низки своєрідних світів, розділених нескінченностями нижчого порядку. Ці світи, ускладнюючись, залишили частину своєї речовини і частину своїх тварин у первісному вигляді. Вони досконалі у своєму роді і можуть бути названі умовно, внаслідок своєї милої щільності, духами. Ми оточені сонмами духів різних епох і можемо перетворитися також і на них, хоча нескінченно ймовірніше виникнення в образі щільної сучасної матерії. І все ж від перетворення на умовні духи ми не гарантовані.

Звідси видно нескінченну складність явищ космосу, яку, звісно, ми не можемо осягнути належною мірою, тобто він ще вищий, ніж ми думаємо. У міру розширення розуму, збільшуються знання і розкривається для нього всесвіт все більше і більше.

Коливання, сумніви, запитання.

Є явища, які можна пояснити тільки втручанням інших істот. Наприклад, розумне і помірне звернення до вищих сил виконується кимось, особливо, коли той, хто просить, здобув їхню прихильність і справді потребує підтримки. З нашої точки зору це якщо не зовсім зрозуміло, то можливо.

Але ось як зрозуміти допомогу від померлих родичів і високих людей, які пішли з нашого життя, коли ви до них звертаєтеся, змучені нещастями й несправедливістю? За нашою теорією вони живуть блаженним життям, але втрачають усе своє минуле і вас зокрема. Отже, тут звернення до них безглузде.

Як же вони нам можуть допомогти?

Можливо, що вони, приймаючи інший образ, залишаються спостерігачами нашого життя. Але хто ж їм допоможе вказати на їхню спорідненість, якщо самі вони, як і всі інші, своє минуле втратили?

Та й сама спорідненість за труною вже не має сенсу. Один чоловік, дуже доброго життя, розповідав, що завжди отримував допомогу у своїх стражданнях від родичів. Але коли він хотів переконатися в цьому без потреби, проводячи експерименти, то одразу ж втратив підтримку, тобто не отримав відгуку.

Чи цілком вірні наші втішні висновки (монізм)?

Чи не залишається після смерті що-небудь від людини, яка-небудь частина її земного нервового життя? Але тоді ми те саме маємо припустити і для всіх тварин, хоча в найрізноманітнішому і найнижчому ступені. Сучасна наука не може визнати можливість таких залишків, тобто залишків пам’яті від будь-якого існування. Нарешті, якби це було можливо, то і в теперішньому житті у нас залишився б спогад про незліченну кількість минулих існувань. Це немислимо вже тому, що жодна пам’ять не вмістить нескінченності минулих відчуттів.

Можливо, що допомогу дають не родичі (у чому немає наукового сенсу), а інші істоти, бачачи наші страждання. Це цілком допустимо. Ми тільки думаємо на родичів, а справа-то не в них.

Я багато працював над доцільністю природи і дійшов позитивного висновку. Це довга тема і заслуговує на особливі дослідження. Коли-небудь поділюся своїми роботами.

Але якщо Всесвіт доцільний, то чому не допустити, хоча й зовсім незрозумілі для нас речі, але корисні для людства.

Так на Землі погані вчинки знаходять відплату, що виходить природно з них самих. Але ж є і злочини, які проходять безкарно до самої смерті. Всі це знають і тому не утримуються від поганого. Доцільність і загальне благо вимагають, щоб людина боялася найменшого ухилення від істини. Добре, якби вона була впевнена у відплаті після смерті, у відплаті неухильній, будь-що-будь. Це утримало б багатьох від злочинів. Це добре, корисно, доцільно. Але раз воно так, то чому б цього не бути!

З наукового погляду відплата нам здається неможливою, з етичного ж – інша річ.

Також корисними були б нагороди за подвиги – будь-що-будь: якщо не в цьому житті, то в наступному. З нашої наукової точки зору вони є (монізм). Неприємно тільки, що ці нагороди отримують байдуже і злочинець, і самовідданий діяч.

Як припустити, наприклад, що винуватці імперіалістичних воєн отримують ту саму нагороду, як Галілей, Коперник, Джордано Бруно, Гаус тощо. Скільки жертв і катів… і в результаті всім одне щастя і досконале життя після смерті. Ідея про нагороди корисна, але не наукова.

З точки ж зору доцільності допустима.

Різні віросповідання поширювали ідею про нагороди і покарання. Багато хто вірив у них, і тому ця ідея була свого часу корисною.

І тепер маси їм вірять. Однак наука не може їх підтвердити.

Можливо, що вони, зігравши свою доцільну роль, розсіються знанням, і заміняться якимись іншими переконаннями, що діють також на користь доброго життя. Наприклад, вдячністю до природи, що обіцяє вище блаженство. Вдячність, радість майбутнього посмертного життя можуть також послужити до утримання від зла, як і страх покарань.

Багато хто благає вищі сили про прощення і кращу посмертну долю своїх близьких: батьків, подружжя, дітей, друзів. Вони не дуже вірять, але любов до родичів змушує їх турбувати вищі сили. Багато раціоналістів не можуть відмовитися від таких молінь. Наука вважає це безглуздим, бо всі померлі, байдуже, мають зануритися в досконалість Всесвіту.

Ми сумніваємося і в науці. Якийсь вроджений інстинкт змушує нас, хоч і смутно, не міцно, з коливаннями – вірити в розумність наших молитов. Звичайно, наука безперервно розвивається, не стоїть на одному місці, не сказала останнього слова. Про всяк випадок люди роблять ніби недоцільне, не вірячи і в науку: в її непогрішність і остаточність. У всякому разі, якщо ми і помиляємося, то великої шкоди від подібних помилок немає.

Бажаєте прочитати інші твори Костянтина Едуардовича Ціолковського?

Ви можете читати їх онлайн українською мовою або завантажити безкоштовно у форматі PDF на сторінці сайту “Наукова спадщина”.

Ви можете читати їх онлайн в оригіналі російською мовою або завантажити безкоштовно у форматі PDF на сторінці сайту “Научное наследие”.

Приємного прочитання!