“Умовна істина”

Костянтин Ціолковський

Космічна філософія Костянтина Едуардовича Ціолковського українською мовою

1932

Справжньої (абсолютної) істини немає, тому що вона ґрунтується на повному пізнанні космосу. Але такого повного пізнання немає і ніколи не буде. Наука, яка дає знання, безперервно йде вперед, відкидає або стверджує старе і знаходить нове. Кожне століття змінює науку. Не відкидає, а саме змінює більш-менш її зміст, викреслюючи одне і додаючи інше. Кінця цьому не буде, як немає кінця вікам і розвитку мозку.

Отже, істина може бути тільки умовна, тимчасова і змінна.

Релігійні віри називають свої догмати істиною. Але чи може будь-яка віра бути істиною? Число вір виражається тисячами. Вони суперечать одна одній, спростовуються часто наукою і тому не можуть бути прийняті навіть за умовну істину. Політичні переконання також більш-менш відмінні одне від одного. Тому і про них ми скажемо те саме. Філософські роздуми створювали світогляди. Незгода з ними також змушує дивитися на них як на особисту думку. Деякі філософи не приймали нічого для своїх висновків, крім точного наукового знання. Але і їхні висновки не варті назви умовної істини, бо не були згодні між собою. Нарешті, немає людини, яка б не розуміла істину по-своєму. Скільки людей, стільки й істин. Яка ж це істина!

Однак ми повинні спочатку домовитися про те, що ми хочемо мати на увазі під умовною істиною.

Філософи, мудреці та вчені, звісно, сприяють поширенню знань про Всесвіт і тому вдосконалюють уявлення людей про умовну істину.

Умовна істина може бути земна, народна, міська, волосна, сільська, селищна, родинна, сімейна та особиста.

Особиста – це та, яку набуває людина різними шляхами і вважає за найкраще, найправильніше і найсправедливіше. У середньому, це є найнижчий сорт умовної істини. Вона змінюється з віком і пізнанням людини. Істина сільська є та, яку готове прийняти село і підкоритися йому.

Як це може бути? Село, значною більшістю (0.6, 0.7, 0.8 і т. д.) голосів, обирає зі свого середовища людину, яку воно вважає в усіх відношеннях найвищою. Вона доручає їй виробити кодекс істини, як вона вміє. Прийнятий кодекс буде умовною сільською істиною. Зрозуміло, вона змінюється зі зміною виборної особи. Усе ж ця істина дещо вища за особисті погляди пересічних членів села. Маю на увазі середні величини.

Виборні з кількох сіл, які живуть разом, знають одне одного, доручають відшукувати істину особливій особі з їхнього ж середовища, яку вони вважають найрозумнішою. Так виходить істина сільська.

Тепер зрозуміло, як створити умовну істину: міську, національну і земну.

Усі ці істини будуть умовні, тому що різноманітні, змінні й недосконалі. Вища істина, зрозуміло, буде земна, отримана людиною, обраною від усіх людей, тобто всіма народностями.

Можливо, деякі особисті істини (загалом, найнижчого ґатунку) на ділі виявляться вищими за найвищу обрану. Але стверджувати і довести цього ніхто не може. І тому для людей істина буде та, яка обрана їхнім представником.

Людина приймає те, що осягає. Решта, нав’язана їй, в очах її, є хибною думкою і насильством, хоч би вона тисячу разів помилялася.

Справді, ми не маємо права нав’язувати їй нашу особисту істину, навіть істину міста або країни. Він вимагає істини всього світу, навіть від усього Всесвіту, якби це тільки було можливо.

Нав’язана істина порушить мир, збудить незгоду і невдоволення.

Отже, умовна вища істина є та, яка виробляється селом, потім селом, повітом, містом, округом, нацією і, нарешті, виборним від усіх націй.

Як я можу видавати свої переконання за істину і на підставі їх гвалтувати, якщо цю істину не затверджено всім світом.

Так діяли й помилялися вожді, імператори, завойовники та інші. Ми не повинні їх наслідувати, а смиренно відступити і надати вибори і визначення істини всьому людству.

Потрібно тільки, щоб кожна громада, обираючи найкраще обличчя, мала його періодично перед очима і робила йому безперервну оцінку: змінився на гірше – і геть його.

Щоб це обличчя було завжди на видноті, треба, щоб виборних і в одній громаді було кілька: одні керують громадою, а інші йдуть на вибори у вищу громаду. Кожен виборний половину часу проводить у своїй громаді, а половину – у вищій.

Ще треба, щоб вище суспільство не могло його виключати без згоди нижчого. Так, потрібно, щоб кількість членів у кожній громаді була невеликою. Тоді члени можуть вивчити один одного, визначити взаємні переваги і зробити правильний вибір. З цієї точки зору, чим менше число членів, тим краще. Але все ж, їх не повинно бути менше 100-1000. На це вистачить середньої людської пам’яті і спостережливості. Розумних виборів немає ніде в цілому світі. Але якби вони й були, то навряд чи й наша планетна істина була вищою. На практиці поки що опановує людство індивідуальна істина. Звідси – джерело насильства над людством. Ця істина, в деяких випадках, може бути набагато вищою за загальну планетну і тому нібито може бути виправдана. Тут ніби вища людина насильно рятує решту людства. Так пастух керує стадом і рятує його від хижих звірів. Теоретично це можна допустити, і в історії щось подібне буває.

Бажаєте прочитати інші твори Костянтина Едуардовича Ціолковського?

Ви можете читати їх онлайн українською мовою або завантажити безкоштовно у форматі PDF на сторінці сайту “Наукова спадщина”.

Ви можете читати їх онлайн в оригіналі російською мовою або завантажити безкоштовно у форматі PDF на сторінці сайту “Научное наследие”.

Приємного прочитання!