“Чи є духи?”

1932

Костянтин Ціолковський

Космічна філософія Костянтина Едуардовича Ціолковського українською мовою

Чи є духи?

Тут часто згадується слово дух. Щоб не викликати якихось непорозумінь у читачів, які мигцем переглядають цю працю, повідомлю заздалегідь таке.

Я визнаю тільки такий дух, який складено з матерії більш розрідженої й елементарної, ніж відома нам. Це поняття відносне. Так відомі нам тварини будуть духовні по відношенню до тих, які утворяться через децильйони років, зі складнішої і щільнішої матерії.

Мої духи ті самі тварини: досконалі або недосконалі, смертні або безсмертні.

За старих часів повітря і запах вважали також ду́хами по відношенню до щільних тіл. У такому ж сенсі і я вживаю слово дух або слово нематеріальність. Наші предки повітря і запах також вважали нематеріальними. Це спрощення термінології, використання поширеної мови, виправлення неясних і ненаукових передчуттів, примітивної народної мудрості, інтуїтивного знання.

Якщо мати на увазі під словом дух щось нематеріальне, що не має нічого спільного з речовиною, то такого духу не існує. Дійсно, це складе подвійність (дуалізм) у роздумах. Тоді ми маємо визнати два начала у всесвіті: матеріальне і духовне. Оскільки вони не мають нічого спільного, то й впливати одне на одного вони не можуть. Значить такий духовний світ, якщо й існує, то для нас його нібито немає. Виходить, що дуалізм у самому собі містить протиріччя. Та й навіщо складність, коли можна обійтися простотою.

Дух, як основа тварини, як сила, що оживляє мертве тіло, також не існує. Справді, ми нічого не знаходимо в органічних істотах, крім мертвої матерії. Як автомат приводить у рух його механізм, так і людина або інша тварина проявляє всі свої життєві дії внаслідок її устрою. Як в автоматі зіпсований важіль або зламане колесо зупиняє всю машину, так і псування будь-якої однієї або кількох частин тварини зупиняє життя.

Але в людині, в усіх організмах і всіх мертвих тілах є щось постійне, що не тільки не зникає, а й не розпадається на частини протягом багатьох більйонів років. Це атом або його частина. Одним словом, неруйнівна основа матерії, невідомий її початок, істинний, неподільний, останній, найпростіший елемент матерії. Він безсмертний, вічний і незмінний.

Якщо його назвати духом, то такий дух справді існує. Він ніколи не вмирає, йому властива примітивна здатність відчувати. Але під відчуттям цим не треба розуміти відчуття людини, або подібних складних тварин: воно нескінченно простіше і тому неймовірно, що навіть не можна порівняти з відчуттям бактерії або рослинної клітини – до того воно просте. Тільки коли атом входить до складу складних агрегатів, якими є організми, зароджується в ньому відчуття, відповідне складності тієї тварини або її частини, до складу якої він входить.

Цей дух є первинний атом. Він дає впевненість усякій свідомій вищій тварині в безперервному існуванні. Тільки існування це, за своєю силою, змінюється від нуля до значної величини відчуття людини і більш високих істот.

(Зрозуміло, що всяка істота є спілкою таких духів, життя і почуття яких вельми різноманітні й відповідають властивостям клітинок, до складу яких входять ці духи).

Моє міркування в “Монізмі всесвіту” роз’яснює це докладно і приводить до того висновку, що в космосі немає нічого, окрім вищого, свідомого, нескінченного і щасливого життя. Решта, по малості, непомітна.

Але залишимо це. І повернемося до умовного складного духу, тобто до подоби відомих нам тварин.

Всесвіт не має ні початку, ні кінця. Матерія безперервно ускладнювалася, тобто зі своїх найпростіших елементів вона складала все більш і більш складні комбінації. Ми говоримо про водень, про 92 атоми, що складаються з нього, про молекули різних хімічних сполук, про складніші органічні та живі молекули, про клітини, про рослини, тварини, людину і зрілі істоти планет. Утім, ні початку, ні кінця цього ланцюга ми не знайдемо. Початку немає, тому що минуле нескінченно, а кінця немає, тому що майбутнє нескінченно.

Водень і комбінації, що складаються з нього, суть результат нескінченної роботи космосу. Це одна ланка нескінченного ланцюга, але різних поєднань. Сам водень складний.

Є ще атом ефіру, маса якого в тисячу мільярдів разів менша за масу водню. Останнє підтверджує нескінченну складність матерії, нескінченну складність відомих комбінацій невідомих елементів.

Справжня матерія, справжній світ, доступний пізнанню всесвіт є продукт нескінченних часів.

Взявши всесвіт, яким він був децильйони років тому, подумки побачимо інший космос, складений із простіших атомів. Там інші сонця, інші планети та інші організми. Вони простіші, ефірніші і навряд чи доступні для наших грубих почуттів.

Умовно, їх можна вважати нематеріальними стосовно нас. Умовно ж ми можемо назвати їх ду́хами. Такі ду́хи безсумнівно існують.

Підемо ще на децильйони років назад. Подумки зустрінемо ще більш розріджений простий світ, недоступний навіть для (почуттів) духів 1-го роду. Останній буде грубо матеріальний по відношенню до духів 2-го роду.

Йдучи таким чином назад через жахливі стрибки часів, зустрінемо нашою уявою незліченні кадри істот, дедалі більш і більш розріджених, які (всі) по відношенню до нас (умовно) можуть бути названі духами, хоча початок їх такий самий, як і нас, тобто матерія більш-менш проста.

Якщо нам мало проміжків у децильйони років, то візьмемо децильйони в децильйонному ступені або ще більше. Нескінченність можна розділити на нескінченності ж, і число останніх буде без меж. Тому в усякому разі ми зустрінемо ці незліченні кадри організмів, не доступних один одному (грубий приклад: людина не може розмовляти з хробаком, а хробак – з бактерією).

У цьому ланцюзі кожен кадр умовно нематеріальний (розріджений) по відношенню до всіх наступних кадрів, і умовно ж матеріальний по відношенню до всіх попередніх.

Питається, чи існують тепер ці незліченні кадри умовних духів? Обмежимося аналогією. На Землі початок життя виходить із неорганічної матерії. Власне, кожен її атом є первинною істотою. Ця первинна істота, поєднуючись з такими самими, дала одноклітинні й багатоклітинні організми, тобто всі рослини і всіх тварин. Ми бачимо одночасно і мертву матерію, і живу всіляких рангів. Часи минули для всіх їх однакові, але одні істоти досягли вищого розвитку, інші – нижчого, а треті залишилися мертвими молекулами.

Так, можливо, було і під час еволюції всесвіту: час пройшов один і той самий, але одна матерія доросла до духів 1-го рангу, інша – до духів 2-го тощо, а більша частина речовини залишилася в первісному вигляді, тобто в образі сирого неорганізованого матеріалу.
Отже, можливо, що одночасно (зараз) існують недоступні нам істоти всіляких рангів.

Яка ж складність кожного рангу, яка відносна його досконалість? Чи така вона, як в органічному світі Землі (рівних ступенів розвитку), або ж, у своєму роді, кожна досконала?

Звернемося знову до нашої планети, до її майбутнього. Людина безперервно розмножується і вдосконалюється. Їй стає тісно на Землі. Її розум і пізнання природи кажуть їй, що ніде не повинно бути нічого недосконалого, бо недосконалість є зло – страждання, і їй воно, звісно, небажане. Тварини і злочинці нещасні, не тільки тому, що жорстокі один до одного, а й тому, що не свідомі. Унаслідок цього людина потроху сама тісно заселяє всю Землю і по можливості безболісно ліквідує все недосконале. Але Землі нічого не залишається, крім неї та корисних їй рослин. Весь органічний світ перетвориться на одну породу порівняно досконалих істот.

Подібне цьому може статися в кожному з розглянутих величезних уривків часу: кожен кадр “духів” досягає своєї можливої досконалості, не залишаючи місця для істот слабших, приречених на взаємні муки.

Усе ж можна думати, що вони загалом елементарніші і за складністю устрою, і за функціями життя – тим паче, що далі назад.

Здається, навіщо все це, тобто до чого ця моя промова? Ну існують незліченні духи, але ж взаємодія їх одна на одну неможлива. Жоден дух не може впливати на вищі або нижчі кадри, отже, і на нас. Від них нам ні тепло, ні холодно. Нашим почуттям вони недоступні. У нашій матерії вони перетворення зробити не можуть. Але, по-перше, у цій незалежності “духів” один від одного ще можна сумніватися (усі вони матеріальні, але матерія впливає на матерію, отже, вони можуть впливати на нас і один на одного), по-друге, висловимо таке.

Тварина вмирає, тобто розпадається на простіші істоти. Через деякий час її частини виникають у більш складних агрегатах, наприклад, у вигляді тварини, людини або ще більш свідомої істоти. На Землі, за теперішніх умов, і на це треба кілька мільйонів років або менше: тим менше, чим простіші й поширеніші комбінації, у яких він оживає.

Якщо взяти набагато більше часу, то самі атоми істоти розпадаються на простіші частини і померла тварина отримує ймовірність виникнути у вигляді одного з духів.

Що більше минуло нескінченностей часів, то глибшим може бути розкладання відомих нам атомів, то простішою і більш розрідженою вийде матерія і елементарнішими з неї духи.

Таким чином, ми можемо виникнути у формі незліченного рангу духів, залежно від громади часу, що минув.

Отже, трактат цей стосується нашого нескінченного майбутнього, вказує на його можливості і не може не мати значення. Ми не знаємо яке це життя в духах різних категорій. Думаємо тільки одне, що воно у своєму роді досконале, тобто свідоме, розумне і не пов’язане з муками. Також, можна сподіватися, буде і з нашим, порівняно дуже коротким, земним органічним життям (тобто і воно досягне кращого).

Картина першого періоду часу для всякого теперішнього відомого нам складного атома така.

Він безліч разів виникає для життя звичайного, відомого вам, тільки досконалого. Кожне втілення відбувається в щільну, знайому нам матерію. Але ось протікає невідомий, але величезний період часу, свого роду нескінченність, і тварина (або відомий атом) починає багато разів виникати в образі духу першої категорії. Протікає ще нескінченний етап часу і та сама тварина виникає у формі духу другої категорії. І так без кінця.

Тут нескінченностями я означаю тільки невідомі величезні часи, необхідні для глибокого розкладання матерії і виникнення з неї істот.

Ми дивилися поки що тільки на розпад наших складних атомів на простіші. У такій же абсолютно мірі можливе й ускладнення атомів. Загляньмо ж у майбутні часи з цього погляду. Перший етап нескінченності, що минув, дає складний атом і такий самий складний живий і мертвий світ, порівняно з яким наш світ виявляється ефірним, умовно не матеріальним, тобто вкрай розрідженим.

Ще за такий самий етап часу утворюється масивніший атом, щільний світ і щільні організми, порівняно з якими і щільний світ 1-го рангу виявиться повітряним, умовно нематеріальним. І так без кінця.

Таким чином, отримаємо ще настільки ж можливу панораму майбутнього існування будь-якого агрегату теперішнього моменту.

Тут повинні вийти істоти все більш і більш щільні, все більш і більш складні і, ймовірно, з багатшим життям, відповідно до щільності тварини. Підбір кожного кадру має врешті-решт утворити досконалу породу, усунувши все слабке і страдницьке.

Резюмуючи сказане, знайдемо, що етап часу будь-якого порядку дає ймовірність потрапити у світ такого самого порядку – позитивний чи негативний.

Перший дає ускладнення матерії, ущільнення її в багатше життя. Другий обіцяє розкладання атома, більш елементарну матерію, більш легку і пружну і життя, складене на неї. Можливо, що воно простіше. Усе залежить від випадковості, від гри атомів. Можливе не тільки життя вищої категорії, а й нижчого розряду, наприклад, не тільки десятого розряду, а й першого, другого тощо розряду.

Бажаєте прочитати інші твори Костянтина Едуардовича Ціолковського?

Ви можете читати їх онлайн українською мовою або завантажити безкоштовно у форматі PDF на сторінці сайту “Наукова спадщина”.

Ви можете читати їх онлайн в оригіналі російською мовою або завантажити безкоштовно у форматі PDF на сторінці сайту “Научное наследие”.

Приємного прочитання!